Я вважаю, що в народному вислові «вік живи — вік учись» ідеться про те, що наш світ і люди в ньому — речі цілковито непізнанні, а не про процес навчання у відповідних закладах і заповнення прогалин у раз і назавжди засвоєних знаннях.
По-перше, світ щоденно змінюється. Це відбувається постійно й усюди, і жоден із нас, навіть найвидатніший учений, ніколи не знатиме всього про навколишній світ, хоч би йому самому здавалося, що має достатньо накопичених знань. Згадаймо давній, але дуже яскравий приклад із життя Сократа. Саме він, один із найвидатніших мислителів античної доби, усвідомлював безмежність людського пізнання й відносність наших знань. Хоча він був дуже освіченим, але не соромився визнати: «Я знаю, що нічого не знаю». Цей його афоризм не втратить актуальності ніколи.
По-друге, школа й університети можуть дати лише ази, основи наук, у кращому разі навчити продуктивно вчитися, але здобувати й шліфувати ці вміння та навички, застосовувати їх у власній діяльності, розвиваючи поряд з цим уміння співпрацювати з людьми, кожен має протягом усього життя.
Яскраві приклади особистостей (від митця-самоука до академіка), для яких радістю було саме таке осягнення світу, бачимо серед героїв Павла Загребельного. І Сивоокові (творцю Софії Київської, роман «Диво»), і академікові Карналю (роман «Розгін»), і Роксолані з однойменного твору однаково притаманна жага пізнання й творення. Енциклопедична освіченість, віра в силу людського розуму властиві, до речі, і самому письменникові, можливо, саме тому ці риси так натхненно виписані й у його образах.
Підсумовуючи викладене, доходимо висновку, що кожна людина має вчитися впродовж усього життя. Світ невпинно змінюється — і наші знання про нього щораз потребують доповнення й переосмислення. Успіхів же досягають лише ті, для кого постійне навчання, рух уперед є потребою природною.