Аналіз вірша «Задивляюсь у твої зіниці…»

Автор | 09.03.2020

Аналіз вірша «Задивляюсь у твої зіниці…»

«ЗАДИВЛЯЮСЬ У ТВОЇ ЗІНИЦІ…»
У поетичній спадщині В. Симоненка чимало віршів адресовано Батьківщині («Україні», «Задивляюсь у твої зіниці…», «О земле з переораним чолом…», «Земле рідна» та ін.). Національна само­свідомість, діалог з народом, поставленим у злиденні, варварські умови буття, звертання до джерел козацького минулого — то визначальне підґрунтя майже всієї громадянської лірики.
Поезія В. Симоненка «Задивляюсь у твої зіниці…» почина­ється рядком, який налаштовує на зустріч із коханою ліричного героя. Але ця кохана — Україна, мати, з якої герой не полишає дивуватися, якою пишається, заради якої творить. Гордо й від­верто заявляє поет, що Батьківщина для нього — найважли­віша, хоч і говорить він про це рідко через напружений сучас­ний темп життя, через те, що йому треба боротися з ворогами, бо «ще не всі чорти живуть на небі, Ходить їх до біса на землі». Але йому потрібні й друзі, бо без них він не уявляє свого життя. У цій поезії громадянські мотиви поєдналися з особистими, що свідчить про глибокий патріотизм автора, злиття в його душі наи- святішого образу матері з образом батьківщини.
Поезія написана у формі монологу ліричного героя, зверне­ного до матері-України, у вирі буденної суєти, ліричнии герой наче на хвилину зупинився, щоб звести подих, щоб подивитися в материні очі. Побачити все, що приховане в них тільки для сина. Набратися натхнення й сили для подальших битв. Вируюче життя земної кулі постійно перебиває тихии діалог сина-патрюта й матері. Тому в поезії стільки звертань: «Україно!», «мамо горда і вродлива», «нене».
Починається поезія з неповторного олюдненого портрета, точ­ніше з очей матері-У країни:
Задивляюсь у твої зіниці,
Голубі й тривожні, ніби рань.
Та за цією красою — тяжкии життєвии досвід, сторінки рід­ної історії:
Крешуть в них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань.
Ліричний герой схиляє голову перед матір’ю. Україна XX ст. постає перед зором свого сина:
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
Ця поезія складається з 8-ми строф, але донедавна друкували з них лише 4. Третя строфа, у якій іде мова про щиру інтимну бесіду сина з матір’ю, про щастя бути наодинці з Батьківщиною, повернулася до твору лише нещодавно.
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю —
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!
Задля Батьківщини творчість поета — ті самоцвіти-перли, які віддає він людям, його інтелект працює тільки для неї. Рито­ричні оклики, звертання підкреслюють схвильованість ліричного героя.
О дійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право З матір’ю побуть на самоті.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *