Детальний Аналіз «Господи, гніву пречистого…» Стус

Автор | 11.03.2020

«Господи, гніву пречистого…» аналіз твору — тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті.
ПАСПОРТ ТВОРУ
Рід літератури: філософська лірика.
Жанр: вірш-медитація (молитва).
Мотив: звернення ліричного героя до Бога із проханням не осудити його за глибоку віру і надію, бо утверджує безсмертя людського духу.
Ідея: утвердження сили людського духу, прагнення не згубити у тяжких випробу­ваннях самоідентичності, неповторності своєї долі.
Віршовий розмір: дактиль.
Римування: перехресне.
Художньо-стильові особливості:
Примітки: В основу вірша «Господи, гніву пречистого…» покладено канон, запропоно­ваний християнським богословом VIII ст. Іоаном Дамаскіном, як «сходження розуму до Бога, прохання погрібного в Бога».

    Поезія «ГОСПОДИ, ГНІВУ ПРЕЧИСТОГО...» — це стоїчна поезія, що утверджує впевне­ність ліричного героя в тому, що він зможе вистояти, не зрадить себе й своїх переконань. Автор говорить про власну силу і незламність: «Де не стоятиму — вистою». Він показує свою непідвладність обставинам, непорушність принципів за жодних умов. Тільки так можна зберегти моральну повноцінність.

У Богові й матері він бачить духовних провідників, що визначають внутрішнє обличчя люди­ни. Адже для двобою з державою смерті потрібна незаплямована душа. Сила народжується у ви­пробуваннях. Ліричний герой протидіє внутрішній слабкості («тузі»), щоб не зрадити духовному покликанню (бути таким, яким «мати родила»), він сприймає трагічні обставини існування («біду») як спосіб формування внутрішньої сили. Бога — як символ людської совісті, віри в добро і справе­дливість — Стус згадує доволі часто. Поет звертається до нього в часи, коли йому нестерпно важ­ко, він шукає в ньому опори, дивиться на своє життя крізь призму Божих заповідей.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *