Іван Котляревський – Енеїда (СКОРОЧЕНО)

Автор | 06.03.2020

ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ
(1769—1838)

ЕНЕЇДА

(Поема) (Скорочено)

Частина І

Після того як греки спалили Трою, Еней [один із героїв Троянської війни в античній літературі] з деякими троянцями, зробивши човни, поплив мо­рем. Але Юнона, дружина Зевса [царя богів і людей, бога неба, грому і блискавки], була на стороні греків і дуже не любила Енея:
Давно уже вона хотіла, Його щоб душка полетіла К чортам, і щоб і дух не пах.
Не любила Юнона Енея за те, що був троянцем, і за те, що «мамою Венеру звав». Венера [давньоримська богиня краси і кохання] підчас Тро­янської війни була на боці троянців.
З неба Юнона побачила, що Еней на морі, взяла хліб із сіллю і помчала до Еола [бога вітрів], щоб той здійняв на морі бурю і потопив Енея і його людей, а за це пообіцяла:
За сеє ж дівку чорнобриву, Смачную, гарну, уродливу Тобі я, далебі, що дам.
Еол порозпускав усі вітри — Борея, Нота, Зефіра, Евра,— однак плата була дуже спокуслива, і він виконав прохання Юнони. Він зняв на морі страшну бурю, чим викликав «морську хворобу» у людей Енея, та і за бор­ти багато попадало. Тоді Еней звертається до Нептуна [бога морської стихії], щоб той йому допоміг:
Я Нептуну
Півкопи грошей в руку суну,
Аби на морі шторм утих.
Нептун, почувши Енеїв голос, нагримав на вітрів, бо вони вторглися у його царство. Коли випогодилось, троянці почали готувати обід:
Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали І брагу кухликом тягли…
Троянці любили поїсти і випити, а після цього і поспати. За штормом спостерігала Венера і вирішила піти до Зевса на поклон із проханням:
Зевес тоді кружав сивуху І оселедцем заїдав; Він, сьому випивши восьмуху, Послідки з кварти виливав.
Венера запитала Зевса, чим так перед ним завинив Еней, що Юнона лед­ве не згубила її сина. Зевс не розумів тривоги Венери, оскільки доля Енея уже була вирішена і ніхто не мігїї змінити, бо Зевс велів йому їхати до Риму і:
Еней збудує сильне царство І заведе своє там панство; Не малий буде він панок. На панщину весь світ погонить, Багацько хлопців там наплодить І всім їм буде ватажок.
За планом Зевса Еней заїде до Дідони [карфагенської цариці], там відпо­чине, погуляє, але все буде так, як Зевс сказав. Венері ж не має чого жури­тися, так заспокоював її Зевс.
В цей час Еней пливе морем, аж йому набридло, і він навіть пожалів, що не помер у Трої. Потім троянці побачили берег, до якого і пристали. Недалеко від берега Еней побачив місто:
В тім городі жила Дідона, А город звався Карфаген…
Побачивши троянців, Дідона запитала, хто вони, звідки і чого приїхали в її царство. Троянці розповіли, як і чому вони плавали з Енеєм, поки не пристали до Карфагена, і просили бути її милостивою до них, бо вони охля­ли, обірвались і зголодніли. Розчулена Дідона влаштувала на честь Енея і троянців бенкет, де їли з полив’яних мисок «свинячу голову до хріну», куліш, кашу і пили кубками слив’янку, мед, пиво, брагу, сирівець та інші напоїі страви. Гостей розважали музики (сопілка,дудка), які грали до танців. Весь день минув у танцях, розвагах, гуляннях:
Ввесь день весело прогуляли І п’яні спати полягали…
На ранок Дідона, гарно вбравшись, знайшла одяг і для Енея:
Штани і пару чобіток, Сорочку і каптан з китайки, І шапку, пояс з каламайки, І чорний шовковий платок.
І знову, як і минулого дня, загуляли:
…Дідона ж тяжко сподобала Енея так, що і не знала, Де дітися і що робить.
Закохана Дідона робила все, щоб Еней забув про своє лихо, вигадува­ла різні ігрища,— щодня пили і гуляли:
Були троянці п’яні, ситі, Кругом обуті і обшиті, Хоть голі прибрели, як пень.
Троянці ходили по вечорницях, веселились увесь час — отак і жили. Еней зовсім забув про Рим, куди мав їхати, щоб заснувати там своє царство. Зо два роки провів Еней у Дідони.
Аж якось ненароком Зевс з Олімпа глянув на землю і побачив, як гу­ляють троянці, розлютився і послав Меркурія [бога торгівлі, що виступав у ролі вісника Зевса] до Карфагена нагадати Енеєві, що він має робити. Меркурієві треба було доложити сил, щоб розлучити Дідону з Енеєм. Він прийшов до Енея і сказав:
А ну лиш, швидше убирайся, З Дідоною не женихайся, Зевес в поход тобі сказав!
Еней знав, який буває в гніві Зевс, тому зібрав троянців і наказав зби­ратися в дорогу. Асам склав свої речі і чекав ночі, щоб відплити і не прощатися з Дідоною, бо прощання було бтяжким. Але Дідона це розгадала і була напоготові, коли Енєй думав, що вона спить. Цариця дорікала Енеєві за таку відплату за життя у неї, плакала і лаяла Енея:
Мандруй до сатани з рогами,
Нехай тобі присниться біс!
З твоїми сучими синами,
Щоб враг побрав вас, всіх гульвіс,
Щоб ні горіли, ні боліли…
Щоб ви шаталися повік.
Еней побіг від розлюченої Дідони, сів у човен і поплив.
Дідона тяжко зажурилась, Ввесь день не їла, не пила; Все тосковала, все нудилась, Кричала, плакала, ревла.
Вона не могла забути Енея, страждала від кохання до нього. Одного разу вночі, коли місто спало, Дідона на своєму городі підпалила сухий оче­рет, розвела великий вогонь і сама себе спалила.
Покійниці не видно стало, Пішов од неї дим і чад! — Енея так вона любила, Що аж сама себе спалила, Послала душу к чорту в ад.

Частина II

Еней плив синім морем, тужив і обливався слізьми, почувши, що вона спалила себе, однак сказав:
Нехай їй вічне царство, Мені же довголітнє панство І щоб друга вдова найшлась.
Пливли троянці морем, аж ось одного разу знову на морі знялася буря і нагнала на них страху. Палінур, керманич Енейового війська, сказав, щодо Риму вони не допливуть, що потрібно пристати до берега і підкувати кораблі. Недалеко від них була сицилійська земля, де правив цар троянського поход­ження на ім’я Ацест, що заснував на острові Сицилія місто Сегесту:
Ми там, якдома, очуняєм І, яку себе, загуляєм, Всього у нього вдоволь єсть.
Так і зробили. Ацест частував троянців від душі салом, ковбасою, хлібом, горілкою, гречаними з часником пампухами тощо. Цей день, коли Еней приїхав до Ацеста, був днем смерті Анхіза — Енейового батька. Еней «схотів обід справляти і тут старців нагодовати», тобто справити по Анхізу, який «згорів» від горілки, поминки.
Троянці підтримали бажання Енея і готувалися до поминок, закупив­ши їжу і горілку, варили страви і пекли:
Баранів тьма була варених, Курей, гусей, качок печених, Досита щоб було всім їсть.
Щедро пом’янувши з народом батька, Еней «в одежі ліг і не роздігся, під лавкою до світу спав». Проснувшись, знову пили, влаштовували ігри­ща, бійки. Два богатирі: Дарес — троянець, та Ентелл — сицилійський герой, надумали вчинити поєдинок на смерть.
В цей час на Олімпі до Зевса зібрались на обід гості. Вони там пили, забавлялись, аж прибіг Меркурій і попросив богів втрутитися в земні справи в Сицилії. Побачивши бійку Дареса і Ентелла, Венера благала Зевса зберегти життя троянцю. А за Ентелла заступився син Зевса Ба-хус, бо полюбився йому Ентелл тим, що «сивуху так, як брагу, хлище». Зевс гримнув на Венеру і Бахуса і велів не мішатись до кулачних боїв. До знесили бились воїни, переміг Ентелл, якому Еней «трохи не цілу грив­ну» подарував [мідна монета, що у XVIII—XIX ст. дорівнювала 3 копій­кам]. Потім Еней велів привести ведмедів, щоб забавляли народ. Поки народ гуляв, а боги дивились на це, Юнона пішла до Ірисі [посередниця між богами і людьми, прислужниця Юнони] і щось на вухо їй шепнула, щоб не почули боги.
Ірися спустилася в Сицилію, туди, де були троянські човни. Перетво­рившись на одну із жінок, вона порадила іншим підпалити човни, щоб до­садити п’яним чоловікам:
Великий тяжко був пожар…
Еней, помітивши пожежу, велів всім бігти до човнів, а сам від страху так розлютився, що почав лаяти богів: і Венеру, і Зевса, і інших за те, що допустили пожежу. За все лаяв їх Еней, а потім попросив пустити з неба бурю. І тільки попросив — з неба пішов дощ і «в годину весь пожар за­лив». Не всі троянські човни згоріли, і тому Еней думав, що йому робити: чи пливти до Риму, як велів Зевс, чи зостатися тут, в Сицилії, бо Зевс допу­стив пожежу флоту,— і все ніяк не міг прийняти рішення. Охрім, з тро­янської громади, порадив йому поспати, а потім вже приймати рішення.
Заснувши, Еней побачив у сні батька Анхіза, який сказав синові, що його послали боги:
Щоб ти нітрохи не журивсь, Пошлють тобі щасливу долю, Щоб учинив ти божу волю І швидше в Рим переселивсь.
Батько радив залишити Сицилію і пливти, і не журитись, а також прийти до нього в пекло обміркувати якусь справу. Прокинувшись, Еней велів на­ступного дня збиратися в дорогу, а сам пішов до Ацеста подякувати за гос­тинність. Троянці цілий день збирались, а другого дня вранці вирушили морем до Риму.
Венера, побачивши троянців на морі, пішла до Нептуна на поклон, «щоб не втопив їх у волнах». Нептун пообіцяв Венері, ідо Еней на морі буде в безпеці.

Частина III

Подорож морем Енею вже добряче набридла, і він не вірив вже ні бо­гам, ні батькові. Вітри дули вслід човнам, що гребці і весла положили та співали пісень «козацьких, гарних запорозьких»:
Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ…
Довгенько плавали по морю, а згодом і землю стало видно, до якої тро­янці і пристали. То була Кумська земля [Кум — місто—держава античних часів на півдні Італії]. Троянці швидко побратались із місцевими жителями (південна Італія) і почали гуляти. Знову вечорниці, ігрища:
Тут всі по волі забавлялись, Пили, і грали, женихались.
Еней же був зажурений, бо йому снилися батько та Плутон, бог підзем­ного царства, і він залишив троянців гуляти, а сам пішов по полях шукати дорогу до пекла. Дійшов до лісу, а там:
На ніжці курячій стояла То хатка дуже обветшала І вся вертілася кругом…
Еней став викликати господаря. Через деякий час вийшла з хати «ба­бище старая»:
Крива, горбатая, сухая Запліснявіла, вся в шрамах, Сіда, ряба, беззуба, коса, Розхристана, простоволоса…
Еней, побачивши таку господиню, «не знав із ляку, де стояв». Це була Сівілла — жінка—пророчниця. Вона сказала, що давно чекає на Енея, що про його прихід боги сказали та і батько Анхіз до неї приходив. Сівілла дав­но живе на світі і багато всього знає. Вона повела Енея до каплиці помоли­тись, порадила Енеєві пообіцяти Фебові — богу сонця — телицю і золотого та і Сівіллі щось щоб дав, то і шлях до пекла покажуть.
Еней з Сівіллою молились, Сівіллу добряче трясло, що синя, наче бу-бен, стала, а коли трохи очуняла, то передала відФеба наказ, що доля нелег­ка чекає Енея і його військо, що не заспокоїлася ще Юнона, що ще намучаться троянці, але все буде так, як вирішили боги на своїй олімпійській раді.
Еней вислухав її, його ця промова не задовольнила і не дала нічого но­вого, тож він і попросив Сівіллу провести його до батька, за дві спідниці. Сівілла каже Енею про платню, щоб вона почала думати, як провести його в пекло:
Ти знаєш — дурень не бере; У нас хоть трохи хто тямущий, Уміє жить по правді сущій, То той, хоть з батька, то здере.
Сівілла радить Енеєві зломити з найвищого дерева в лісі гілку, бо без неї не можна буде вийти назад. Як Еней зламає гілку, то потрібно, не оглядаючись, повертатись назад. Еней так і зробив. Довго в лісі шукав кислицю високу [яблуню], потім за гілку смикнув і «одчахнув» і побіг з лісу до троянців. Відпочивши, велів троянцям збирати здобич в жертву Плу­тону і всім, хто пеклом править. І коли прийшла Сівілла, то веліла попро­щатися з троянцями, взяти на плечі клунок із хлібом і йти до пекла. І ось Еней із Сівіллою вирушили у путь. Дійшовши до гори якоїсь, вони знай­шли нору і «пішли під землю темнотою». Це була вулиця у пекло, на якій жили Дрімота, Зівота, Смерть, аза ними в ряд стояли: чума, війна, холод, голод і всі інші мирськії лиха. Були тут злі жінки, свікрухи, мачухи, сер­диті чоловіки, шурини, брати та інші злидні. Були тут неправедні судді й ісправники, секретарі та інші чиновники, «квартал був цілий волоцюг, п’яниць, розпутниць».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *