Михайло Коцюбинський – Тіні забутих предків (Характеристика твору)

Автор | 11.03.2020

Характеристика твору
Михайла Коцюбинського “Тіні забутих предків”


Лебединою піснею письменника стала повість «Тіні забутих предків».
Стильова своєрідність
У «Тінях забутих предків» М. Коцюбинський звертається до неоромантичної поетики, яка на той час стала вельми популярною. У цьому ключі були написані справжні шедеври: відомі вже вам «Мойсей», «Украдене щастя» І. Франка, а також «В неділю рано зілля копала» О. Кобилянської, «Бояриня» й «Лісова пісня» Лесі Українки, вірші О. Олеся, ще багато прекрасних творів.
Приїхавши на відпочинок у село Криворівню, Коцюбинський був захоплений красою величавої природи Карпат, а також «первісним» життям гуцулів. Він довго шукав єдино точну назву для свого нового твору, перебрав більше десяти варіантів: «В зелених горах», «Тіні минулого», «Голоси передвічні», «Сила забутих предків»… І, зрештою, вибрав назву, у якій частка таємничості й навіть містики чи не найбільша.
Уже з перших сторінок читач відчуває аромат екзотики Гуцульського краю. Життя горян у повісті — це химерне поєднання християнського та язичницького. У гірському селі «всі були богомільні», водночас тут мовби законсервувалося й поганство — у стародавніх звичаях, обрядах, у всьому, чим характерний лад життя гуцула. Мовби тіні забутих предків ожили перед письменником у Криворівні. І він натхненно відобразив у слові цей двоєдиний барвистий світ. Язичництво цікавило письменника навіть більше, тому так багато уваги віддає він казководемонічному, фантастичному світу довкола Івана й Марічки — арідникам, щезникам, мольфарам, лісним, чугайстрам; малює екзотичні звичаї, обряди, ритуали, якими було сповнене життя гуцулів. Вони тісно пов’язані з природою, з горами, лісом, полонинами, вони — діти цієї природи.
Головні герої повісті — незвичайні, вони протиставлені обставинам і оточенню. Кохання Іванка й Марічки зароджується на тлі споконвічної ворожнечі родів, родової помсти і, зрештою, протиставляється цій ворожнечі. Взагалі, драматургія твору живиться енергією неоромантичних контрастів. Є тут ніжна й безпосередня у своїй природно-поетичній первозданності Марічка — і є приземлено-груба Палагна.
Утративши Марічку, Іван на якийсь час опиняється в полоні Палагни, проте без Марічки-мрії життя йому немає… Іван помирає, але у фіналі повісті знову укотре в Коцюбинського! — тріумфує симфонія життя в час індивідуальної смерті. Так було і в новелах письменника «Цвіт яблуні», «На камені», «Хвала життю».
Життєхваленням завершив він і «Тіні забутих предків»: під час похорону Івана гуцули влаштовують танок. Цей гуцульський обряд, що став фінальною сценою повісті, М. Коцюбинський спостеріг у Криворівні.
Річ не тільки в точному відтворенні обряду письменником — важливим є філософське наповнення цього обряду. Світосприймання гуцулів передбачало ставлення до життя як до самодостатньої цінності. У карпатських нотатках Коцюбинського є така фраза: «Хочу набутися». Митець записав Гі під час третього відвідання Криворівні, маючи намір продовжити «Тіні забутих предків». Проте смерть не дала йому можливості здійснити це бажання, але ця філософська фраза ввійшла в канву повісті, письменник вклав їі в уста Палагни, дружини Івана.
Герої Коцюбинського сповнені ненаситної жадоби життя — найдивовижнішої загадки людини й усього живого. З’явився на світ — отже, маєшнабутися в ньому, бо сенс і краса життя — у самому акті життя, його індивідуальній неповторності.
Неоромантичне життєхвалення й поетизація природи підсилені в «Тінях забутих предків» яскравими імпресіоністичними малюнками. Автор нерідко вдається до мови метафор:
• несподіваного поєднання звукових і кольорових образів;
• принципу переважання враження над вираженням.
Що таке, для прикладу, «зелений сміх», як не кольорова музика гір? Коцюбинський увесь час експериментує, шукає нові можливості слова — через метафору, персоніфікацію, несподівані контексти для епітетів, нюансування барв.«Гори міняли своє блакитне убрання на рожеві із золотом ризи»-, «синє дихання гір»; «зелена кров гір» — ці та інші мікрообрази допомагають побачити світ у його первозданній чистоті й одухотвореності.
Філософський зміст
Багато хто з критиків уважав і вважає головним здобутком «Тіней забутих предків» — докладне й достовірне змалювання життя і побуту гуцулів. Протилежну думку висловив Гнат Хоткевич — сучасник М. Коцюбинського, відомий письменник і авторитетний знавець етнографії Гуцульщини.
Далі Хоткевич наводить цілу низку мовних і етнографічних неточностей у повісті. Заперечити критикові важко. Та все ж, очевидно, він не зовсім враховує специфіку літератури: не копіювати реальне конкретне життя, а узагальнювати, моделювати, утілювати його в образах.
Зрештою, найбільший здобуток Коцюбинського не в описі етнографічних тонкопіів, а в уже згаданій хвалі життю й глибокій філософській проблематиці.
• Вдумливо перечитайте початок твору: історію безпричинного й безглуздого ворогування двох родів і химерного знайомства Іванка й Марічки. Тут автор, як свого часу Шевченко й Франко, по-християнськи осмислює проблему злопомсти, кола зла. Якщо ми на зло відповідаємо помстою, злом, то замикаємо його в коло, із якого немає виходу, зло тільки помножується. Єдина можливість розірвати це коло — простити ворогові, відповісти на зло добром. Саме так робить Марічка — і перетворює ворожнечу на справжню любов.
• Найсвітліші сторінки у творі ті, що присвячені розквіту почуття Іванка й Марічки. Коцюбинський переконує: щире, безоглядне кохання є самою сутністю життя, найвищим щастям, воно виявляє красу людини, надихає на творчість (гра Іванка на флоярі, Маріччині співанки).
• Проте нерідко жорстока доля руйнує людське щастя, гармонію й повноту життя (випадкова смерть Марічки). І тоді ми мусимо вибирати між духовним і матеріальним. Утративши разом із Марічкою і духовну первину свого єства, Іван за якийсь час вирішує спробувати жити матеріальною гранню душі. Відтак заводить господарство, одружується з Палагною. Спочатку нова родина спромагається навіть на якусь видимість щастя. Одначе незабаром Іван переконується, що так жити не може.
Літературознавці по-різному оцінюють епілог повісті (сцену похорону Івана). Одні прочитують її оптимістично — як утвердження перемоги життя над смертю; інші песимістично — як торжество матеріального, приземлено-примітивного життя над піднесено-духовним (як і в новелі «На камені»).
Оригінальний барвистий світ Гуцульщини, що постав зі сторінок «Тіней забутих предків», уразив геніального кінорежисера Сергія Параджанова.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *