Микола Куліш – Мина Мазайло (СКОРОЧЕНО)

Автор | 18.02.2020

Микола Куліш
Мина Мазайло (СКОРОЧЕНО)

 Дійові особи:
 Мина Мазайло             —харківський службовець середніх літ.
 Лина (Килина)
 Мазайло                     —його дружина.
 Рина (Мокрина)
 Мазайло                     —їхня дочка.
 Мокій                              —їхній син.
 Уля                                   —подруга Рини.
 Тьотя Мотя                    —сестра Мини з Курська.
 Тарас Мазайло             —дядько Мини з Києва.
 Баронова —Козино      —вчителька «правильних проізношеній» російської мови.
 Тертика
 Губа                                 —комсомольці, друзі Мокія
 Аренський

 Дія відбувається в домі Мини Мазайла на Н—ській вулиці, 27, Холодної Гори м. Харкова, у тридцяті роки XX ст., в період найбільшого поширення українізації.

      ПЕРША ДІЯ
      1
      Приходить Уля. Рина в цей час перед люстерком. Відразу накинулася на подругу: «Ой, Упю, тобі не сором! Я так тебе жду, нерви як не луснуть. У нас в квартирі таке робиться! Це ти купила нові рукавички? За скільки? Таке робиться! Братик мій Мокій збожеволів од своєї укрмови, ти розумієш?»
 Уля теж швиденько до дзеркала, помилувалася собою, примружила очі: «За три сорок!»
 Рина й собі до дзеркала, зробила трагічні очі:
 — І, мабуть, уб'є папу. За три сорок? Дешево... Або папа його, бо вже третя лампочка перегоріла — так пише по-українському, цілу ніч пише, ти розумієш, навіть вірші!
 Уля здивована, а Рина продовжує розповідати, що тато й слухати не хоче про укрмову, а навпаки, хоче їхнє малоросійське прізвище змінити і підшукує собі вчительку, яка б навчила його правильної російської вимови.
 Уля ще більше дивується, а Рина продовжує розповідати, що Мокій про це ще не знає, а навпаки — мріє додати до прізвища Мазайло загублену половинку — Квач. Тато зранку пішов до загсу дізнаватися, чи можна змінити прізвище і чи має він право примусити Мокія. Мати пише секретного листа в цій справі до тьоті Моті в Курськ, щоб вона якнайшвидше приїжджала на допомогу.

 2

 Входить мати.
 Рина питає її, чи написала вона листа. Мати сказала, що написала, уже й відіслала.
 Рина
 — ...Одного листа мало. Треба телеграму! Та поки там тьотя одержить листа, ти знаєш, що у нас тут статися може?
 Мати пішла.
 Уля і Рина продовжують розмову.
 — Слухай, Ринко! Невже і прізвище в загсі міняють?
 — А ти думала де? Тількі в загсі! Прізвище, ім'я, по батькові, все життя тепер можна змінити тільки в загсі, розумієш? Ой Улю, ой Улюню! Коли ти мене любиш, зроби так, щоб Мокій закохався у тебе. Може, він кине свої українські фантазії, може, хоч прізвище дасть поміняти...
 — Ха—ха! Хіба це поможе?
 — Поможе. Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партію забувають, і не абихто...
 — Я не зможу. Хіба я така?
 — Зможеш! У тебе чарівні очі, чудесні губи, прекрасний бюст. Ти його одним махом закохаєш. ...Він мені навіть якось сам казав, що в тебе напрочуд гарні очі, .

..які нагадують два вечірні озерця в степу.
Уля (до люстерка роздумливо, мрійно)
— Що ти кажеш? (Потім критично.) Хоч це й поетично, проте… Знаєш, яку партію знайшла собі Оля Семихаткова?
— Ну?
— Комуніста. Молодий ще, …але стаж надзвичайний! Щоліта відпочиватиме в Криму. А там не два озерця — море. Два моря! Чорне і Каспійське.
Рина
— Отож почни з Мокія, Улько, — практику матимеш, як треба закохувати. Думаєш, Оля Семихаткова ото так зразу й взяла комуніста? Практику мала, з комсомольцями. А наш Мокій теж у комсомолі скоро буде, розумієш?

 З

 Входить мати. Рина питає:
 — Написала?
 Мати
 — «Курськ, Корєнний ринок, 36, Мотроні Розторгуєвій. Негайно, негайно приїзди. Подробиці листом. Сестра Лина»...
 Рина
 — А подробиці листом навіщо?
 Мати
 — Як навіщо? Щоб з них напереддовідатись, що ж таке у нас робиться...
 Рина
 — Ну, то вона й ждатиме листа. Мати з досади прикусила язика. Тоді
 — То я хотіла, щоб не пропали десять копійок, що на листа витратила.
 Рина
 — Дай я покажу, як писати!... «Мрія воскресла. Мина міняє прізвище. Мокій збожеволів укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно».
 Мати пішла.
 Рина   (до Улі)
 — Тепер ти розумієш? Жах! Ой, Улюню! Молю тебе, благаю — закохай!
 Уля  (схвильовано)
 —  Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до нього підступитися? З якого боку?
 — З українського,... тільки з українського.
 — Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж іншого боку нема, а ти кажеш: тільки з українського. Він же з усіх боків український. ...Не хочу, не можу, не знаю як...
 Рина
 — Побачиш, що зможеш. Ось зараз покличу. Він зразу розсердиться, нахнюпиться, це правда. Та я знаю, як до нього підійти, з якої сторони він
 одмикається. Дурненька, не бійся! Я тобі дам потайний ключик, я покажу стежечку до його сердечка. ...А хочеш, Улько, і він тебе поведе сьогодні в кіно?
 Як усяка Уля, Уля — кіноманка:
 — Ти серйозно?
 Рина не така, щоб назад.
 —  От на! Тільки ти, Улю, не зірвись. Що не казатиму я, то немов з твого бажання, розумієш? Можеш навіть мовчати, тільки підтакни коли, кивни головою, усміхнися. Адалі — сама побачиш...
 (Постукала у двері до брата.)
 — Моко, вийди на хвилинку!

 4

 Увійшла мати. До Рини голосно й авторитетно:
 — Тьотя не одержить такої телеграми)
 Рина
 — Цс—с... Чого?
 Мати   {тихше)
 — А того, що в ній тринадцять слів, ти розумієш? Треба скоротити.

 5

 Увійшов Мокій, юнак... з мрійними, але злими очима. Хотів гримнути на сестру, та побачив, що вона не сама:
 —  Ну?
 Рина (до брата)
 — Ти, здається, знайомився колись. Моя подруга — Уля Розсоха. Уля самими губами:
 — Розсохина.
 Рина (снатиском)
 — Розсоха.
 Мокій незграбно подав руку.
 Рина
 — На хвильку, Моко. Улі страшенно вподобалось українське слово — бразолійний, а я не знаю, що воно означає. Яка його тяма?
 Мокій
 — Бразолійний — темно—синій. (До сестри.) Більш нічого? (Взяв йти).
 Рина   (до Улі)
 —  Бразолійний — темно—синій, розумієш, .Улю? (До брата.) Уля каже, що воно звучне таке, свіже — бразолійний.
 М о к і й (do Улі. Стримано)
 —  Ви де чули чи вичитали це слово?
 Ул я (розгубилася)
 — Я?.. Я не зна... Воно мені просто взяло й вподобалось...
 Рина (перехопила)
 — Улі ще одне подобалось слово... «Бринить», ти казала? ... Що таке «бринить», Моко?
 Мокій (м'якше)
 — А, «бринить». По—руському — «звучить». Та тільки одним словом «звучить» його перекласти не можна. «Бринить» має... (До сестри, нахмурившись.) Стривай! Ти мене колись про це слово вже питала... Просила, щоб я підлоги за тебе натер, і перед тим питала.
 Рина
 — Невже питала? Тепер пригадую. ...А я у тебе спитала для Улі, та забула... Ти ще, пригадую, сказав, що «бринить» — якесь надзвичайне слово...
 Мокій (до Улі)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *