Олександр Довженко – Зачарована Десна (Характеристика твору)

Автор | 11.03.2020

Олександр Довженко – Зачарована Десна (Характеристика твору)

Дав волю і теперішнім своїм роздумам, почуттям, стаючи хоча б на короткий час чистим дитям природи, дитям світу, хай більше уявного, аніж реального. Внутрішнє авторське «Я» знайшло тут найповніше виявлення, а романтичне світовідчування отримало найоптимальніше втілення. За всіма жанровими ознаками твір правильніше було б назвати ліричною повістю.
У «Зачарованій Десні» створено цілий мікрокосмос людського буття, як ду­ховного, так і матеріального. Той клаптик землі біля Десни — своєрідний земний рай, який Довженко не бачив більше ніде й ніколи у своєму дорослому житті. Цей рай наповнено живими, природними реаліями. Згадаймо, як пахнуть там огірки, що їх беруть із собою на косовицю! І яка музика бринить там, коли клепа­ють косу… Перегорніть ті сторінки, де Сашко перераховує, що він любить, а що ні — наче багато-багато картин проходить перед очима. І все то часточки великого світу «зачарованої Десни», часточки того земного раю. Зі спогадів викликав їх до себе в гості втомлений, розчарований митець.
Сашкові, який наслухався розмов дорослих за кашею, так «робилося тоскно, так жалько, що світ споганіє», поки він виросте, «не буде вже сінокосу тоді, ні риби» — митець не хоче бачити цей прекрасний світ споганеним і обікра-деним. Недосконалість світу страшенно мучила Довженка. До цього додавалося бажання розбудити в українців національну свідомість і гідність,
«А ми хто? Ми хіба не руські?» — запитує Сашко в батька. «А хто там нас знає, — якось журливо проказує мені батько, — прості ми люди, синку… Хахли, ті, що хліб обробляють. Сказать би, мужики ми… Да… Ой-ой-ой.. мужики, й квит. Колись козаки, кажуть, були, а зараз тільки званіє зосталось».
Однак Довженко-романтик щиро вірив, що прийде весняна повінь і знесе весь бруд і намул з українського народу. Такий символічний зміст передає карти­на весняної повені в повісті.
Щороку Десна затоплює береги, сади і хати, а Сашко разом із батьком ряту­ють на великому човні людей. Якраз на Великдень — світлий час Воскресіння Господнього (прикметна довженківська деталь): «Сходило сонце. Картина була незвичайна, неначе сон чи казка. Осяяний сонцем, перед нами розкрився зовсім новий світ. Нічого не можна було впізнати. Все було інше, все краще, могутніше, веселіше. Вода, хмари, плав — усе пливло, усе безупинно неслося вперед, шуміло, блищало на сонці». Це символічна картина. Образ води — один із прадавніх образів-символів очищення, оновлення. Як зрадів би митець очищенню й оновленню своєї України! То і в цьому його вина?
Світ «Зачарованої Десни» глибокий, невичерпний, він також безмежний, як і людське пізнання. Скільки заховано в ньому думок, почуттів, переживань великого художника. У ньому — духовна опора кожного українця.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *